Конопля MAZAR Канабис Кингисепп Канабис THC 21%

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Значит, как-то раз сижу я ничего не делаю, а тут звонок от моего приятеля Макса. Он говорит, что закладки свежие привезли, и надо скорее изувечиться. Я не долго думая соглашаюсь, потому что жиза такая, нужно отдыхать. Прихожу на место, а там уже народ собрался, все уже мазаются там какие-то странные зеленые шарики. Узнаю, что это шишки марихуаны – анаша. Ну, помазался и я, чего уж.

Пока мы курили, решили сделать пару фоток для инстаграма. Все подходят, глаза у всех красные, на носах закатки, ну и веселья начинается. Бензодиазепины тоже были на столе, но мы пока не успели их попробовать. Потом, думаю, попробуем, хотя вроде и так завалились. Кстати, потом Макс озадачил нас вопросом: "А знаете ли вы, что кристаллы крис тоже есть в нашей деревне?" Все на удивление замолчали, потом кто-то из нас назвал это "китайским говном" и рассказал, что это весьма сильный наркотик. Я то слышал, что крис это что-то мощное, но чтобы так жестко! Решили собраться в другой раз и попробовать его.

А пока мы курили шишки, оказалось, что я залип на джазовые ритмы. В соседней комнате кто-то включил музыку в стиле "lo-fi beats", и я чувствовался таким вот прикольным и расслабленным.

После продолжительных выбросов радости, смеха и голодных атак, решили сходить в магазин за пожрать и напитками. Подходит ко мне Макс и говорит: "Оцени, бро, как я налил ведро колы". Я завидую ему, потому что мне надо было воду брать, из-за моего наличия аллергии на газировку. Вернувшись в квартиру, я понял, что наркотики делают меня суперголодным. Взял телефон и заказал суши на доставку.

Завал, фото, истории в инстаграме – все это делает мое время с друзьями еще круче. Мы как-то сливаемся между собой, создаем свою атмосферу и наслаждаемся моментом. Хотя, конечно, не стоит забывать про последствия на самочувствие и здоровье.

Не забывайте жить настоящим моментом, ведь он уже не вернется! И помните, что настоящая жиза не в виртуальности, а в живых эмоциях и взаимодействии с реальными людьми.